Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

курсовая работа «Персонал підприємства. Продуктивність праці»

Вид:курсовая работа

Описание

Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Персонал підприємства. Ефективність праці та резерви її росту. Продуктивність праці: поняття; фактори та резерви зростання продуктивності праці; факторний метод прогнозування праці.

Скачать бесплатно [54 K]


и продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Рис. 1. Методи вимірювання та показники рівня

продуктивності праці.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати:

- прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції);

- зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи (трудомісткість продукції).

Прямий показник визначається за формулою

П=,

де П - показник виробітку продукції; В - обсяг виготовленої продукції; Т - кількість робочого часу, витраченого на виробництво даної продукції.

Варто зазначити, що показник обсягу виготовленої продукції можна визначити за такими чинниками:

- обсягом валової продукції (містить готову і незавершену
продукцію);

- величиною чистої продукції (національного доходу - для
оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави);

- обсягом товарної (готової) продукції;

- обсягом реалізованої (проданої) продукції.

При цьому сам показник може бути виражений як в натуральних оцінках (шт., м3 і т.ін.), так і у вартісному вимірі.

Продуктивність праці є одним із ключових показників оцінки ефективності економіки. Тому збільшення продуктивності праці, безумовно, буде забезпечувати стійке економічне зростання.

Зворотний метод дає можливість оцінити трудомісткість продукції пр ), тобто величину, обернену виробітку:

Нпр =.

Широке застосування має також показник виробітку продукції на одного працюючого, а саме:

ППв =

де ППв - виробіток продукції на одного працюючого в штуках або гривнях; В - кількість продукції, виготовленої в одиницю часу (наприклад, шт. в місяць, рік); r - чисельність робітників (працівників), чол.

Таке поняття продуктивності праці цілком задовольняє вимоги, коли йдеться про кількісне вимірювання виготовленої продукції в часі.

Однак визначення продуктивності праці лише в часі аж ніяк не відображає якісну корисність праці, тобто величину суспільної її корисності. Саме тому в ринковій системі поняття продуктивності праці розглядається значно ширше, виходячи з основного завдання економічної системи - спроможності праці задовольняти (забезпечувати) певний рівень потреб (тобто корисності) в умовах обмежених ресурсів (при мінімальних їх витратах). Отож продуктивність праці визначається співвідношенням:

ПП = вартість реалізованої продукції (виторг) . витрати на виробництво і реалізацію продукції

В умовах ринкової конкуренції величина виторгу формується через ціну і кількість реалізованої продукції. У свою чергу, ціна залежно від якості продукції відображає її вартість в конкретних умовах ринку, де взаємодіє цілий ряд факторів, зокрема, попит та пропозиція, кон'юнктура, якість продукції тощо.

Величина витрат на виробництво і реалізацію продукції також значною мірою залежить від ефективності роботи підприємства. Отже, цей показник дещо трансформують, а саме:

ПП = “зовнішня” продуктивність фірми .

“внутрішня” продуктивність фірми

“Зовнішня” продуктивність за своєю суттю відображає результативність старань колективу фірми (в першу чергу її інженерів і робітників), щодо створення, виготовлення та реалізації якомога більше високоякісної продукції, що забезпечить високу ціну і відповідний належний виторг (прибуток). Цим визначається діяльність колективу фірми, що спрямована на „зовні", тобто на ринок.

„Внутрішню" продуктивність розуміють як діяльність колективу фірми щодо раціональної організації і ефективного формування технологічних процесів, економічного використання всіх ресурсів (сировинних, матеріальних, трудових, енергетичних тощо), тобто її спрямованість на економічно високопродуктивну внутрішню роботу.

За своєю суттю зіставлення „зовнішньої" і „внутрішньої" продуктивності праці характеризує поєднану економічну ефективність діяльності підприємства (фірми). Цей показник відображає загальну цілеспрямованість, тобто „філософію" роботи колективу фірми, її окремих підрозділів, а тому і ринкової системи в цілому. Така дієва „філософія" за змістом зводиться до максимального забезпечення потреб ринку висококорисною продукцією при мінімальних витратах ресурсів.

Вартість готової продукції, що підлягає реалізації, формується в процесі проектування конструкції, вибору технології, тобто шляхом поєднання трудових ресурсів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які виготовляються іншими підприємствами-партнерами. Тому необхідно виділити „чисту" частку вартості (корисності), що створюється безпосередньо колективом підприємства-виробника кінцевої продукції.

Аналізуючи структуру створюваної вартості, бачимо, що цю частку додану вартість (ДВ) формують прибуток і всі витрати на оплату праці. Саме ці складові становлять величину “винагороди” суспільства за якісну і кількісну корисність запропонованої на ринку продукції:

ДВ = П + ОП,

де ДВ додана вартість, грн.

П прибуток, грн.

ОП оплата праці, грн.

Виходячи з таких особливих міркувань, продуктивність праці у фірмі та в окремих її підрозділах визначається співвідношенням:

ПП = ,

де ПП продуктивність праці, грн./чол.

ДВ сумарна додана вартість, що створена колективом, грн.

r чисельність працюючих, чол.

Похідними варіантами цього показника можуть бути співвідношення ДВ до витраченого часу, використаного капіталу тощо.

З усіх розглянутих напрямів (показників) оцінки рівня продуктивності праці впливає висновок, що кожен з них може застосуватися в певних конкретних умовах. Однак найбільш змістовно результативність діяльності фірми відображає частка доданої вартості, що створюється одним працівником підприємства.

3.2 Фактори та резерви зростання

продуктивності праці.

Резерви, тобто невикористані можливості зростання продуктивності праці, визначаються протягом кожного періоду часу за можливим використанням на конкретному підприємстві чи в галузі досягнень науки і техніки, організації суспільного виробництва, соціального розвитку. Залежно від особливостей виявлення і використання резерви можна поділити на дві групи:

резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці (фонду часу) робітників, ІТП та інших категорій працівників на одиницю виробленої продукції за рахунок механізації, автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці;

резерви якісного поліпшення використання одиниці робочого часу за рахунок ліквідації всіляких його втрат, усунення
непродуктивних витрат праці (зокрема, пов'язаних з браком, відхиленнями від діючої технології і т.ін.), поліпшення умов праці на робочих місцях.

Для виявлення резервів і розроблення конкретних заходів з їх використання необхідно визначити відповідні фактори, тобто рушійні сили чи об'єктивні умові?, що визначають можливості підвищення продуктивності праці. Усі ці фактори можна поділити на чотири основні групи: матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, підвищення якості матеріалів.

Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов'язані з підвищенням рівня концентрації, спеціалізації і кооперування, раціональним розміщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці займають питання удосконалення управління народним господарством.

Економічні фактори зростання продуктивності праці пов'язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матеріальної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повного господарського розрахунку, на удосконалюванні ціноутворення, фінансово-кредитного механізму.

Великий вплив на підвищення продуктивності праці мають соціальні фактори. Вони пов'язані з умовами життя та діяльності людей у виробництві й інших сферах суспільного життя.

Усі чотири групи факторів зростання продуктивності праці діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи один одного. Однак слід зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно менших капітальних вкладень, ніж забезпечення інших двох груп факторів. При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефективності виробництва і забезпечити найбільш швидку віддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу.

Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками - за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.

Резерви екстенсивного росту:

v покращення використання фонду робочого часу;

v залучання в обіг невикористаних матеріалів та
енергії;

v покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі;

v освоєння невикористаних природних ресурсів;

v залучання фінансових коштів (кредит, акціонування та ін.).

Резерви інтенсивного росту:

v зниження витрат праці на одиницю продукції;

v зниження витрат матеріалів та енергії на одиницю
продукції;

v покращення використання техніки за паспортною
потужністю;

v збільшення обсягу продукції з одиниці використаних природних ресурсів;

v економне витрачання та вигідне вкладення фінансових коштів.

Резерви покращення використання ресурсів (за групами):

v трудові ресурси;

v матеріальні ресурси;

v технологічні ресурси;

v природні ресурси;

v фінансові ресурси.

Резерви покрашення екстенсивного використання ресурсів визначаються різністю між ресурсами, які є в розпорядженні (за кількістю, обсягом) та фактично задіяними. Резерви покращення інтенсивного використання ресурсів визначаються різністю між можливим (розрахунковим або практично апробованим) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю результату або іншому критерію) та фактичним. Приблизно в кожній групі ресурсів відповідно виділено два напрямки заходів із покращення використання фонду робочого часу та зниження витрат праці на одиницю продукції та ін.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні - законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.

3.3 Факторний метод прогнозування.

У практиці реального управління підприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів (чинників) на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються яку просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання).

Кількісний вплив окремих чинників деталізується за групою чинників представлених нижче, а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку:

• розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого
персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

• визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної
чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності Ес;

• розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді ( ) відносно базового періоду за формулою

Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такою формулою

де tc, tн -трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому (модернізованому) обладнанні (за старою та новою технологіями); Чр - питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користуються технологією) у загальній кількості працівників у базовому періоді, %.

Зміни чисельності за рахунок скорочення внутрішньо змінних простоїв розраховують за формулою

.

де , - внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому та базовому періодах, %.

За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Групи чинників зростання продуктивності праці:

I. Структурні зрушення у виробництві: зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв;

II. Підвищення технічного рівня виробництва: заміна діючих технічних засобів прогресивнішими, модернізація обладнання; запровадження систем машин; механізація та автоматизація виробництва; застосування прогресивних технологій; використання економічних видів сировини, матеріалів та енергії;

III. Удосконалення управління, організації виробництва та праці: удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління; запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників; збільшення реального фонду робочого часу; поліпшення ергономічних характеристик праці;

IV. Збільшення обсягів виробництва: відносне зменшення чисельності промислово-воробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва;

V. Галузеві фактори: збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах; змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди;

VI. Уведення та освоєння нових виробничих обєктів: диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.

Висновок.

Персонал підприємства це провідний фактор виробництва. Його інтелектуальний потенціал організаційно поєднує всі інші фактори виробництва (робочу силу, капітал, сировинні і енергетичні ресурси), забезпечуючи ефективну діяльність працівників всіх категорій.

Мотивуючою, рушійною силою раціональної роботи колективу підприємства є особисті доходи його членів (робітників, ІТП, службовців, МОП та інших). Ці доходи забезпечуються через оплату праці, яка значною мірою гарантує продуктивну, цілеспрямовану роботу, досягнення поставленої виробничої мети.

Результативність діяльності підприємства безпосередньо повязана з продуктивністю праці членів його колективу. Вона залежить від ступеня впливу ряду факторів (технологічного, організаційного, економічного, соціального характеру). Визначальним є вміння висококваліфіковано виконувати на кожному робочому місці поставлені завдання.

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці (cередньо облікова чисельність робітників).

Список використаної літератури

1. О.П.Крайник, Є.С.Барвінська.

Економіка підприємства: Навчальний посібник /За редакцією О.П.Крайник/ Львів: Національний університет “Львівська політехніка” (Інформаційно-вадавничий центр “ІНТЕЛЕКТ+” Інституту післядипломної освіти), “Інтелект-Захід”, 2003. 208 с.;

2. Мельник Л.Г., Карінцева О.І.

Економіка підприємства: Конспект лекцій: Навч. посіб. Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. 412 с.;

3. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф.Покропивного./ К.: КНЕУ, 2001. 457 с.;

4. Економіка підприємства: Підручник /За заг. ред. С.Ф.По кропивного. Вид. 2-ге, перероб. та доп. К.: КНЕУ, 2001. 528 с., іл.;

5. Протопова В.О., Полонський А.Н.

Економіка підприємства. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.К.: ЦУЛ, 2003220 с.



назад | 1  2  | вперед