Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

реферат «Життя та діяльність митрополита Петра Могили»

Вид:реферат

Описание

Життя київського митрополита Петра Могили для багатьох людей ще й сьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід в

Скачать бесплатно [32 K]





Харківський державний університет

Реферат

з історії України на тему:

Життя та діяльність митрополита Петра Могили.

Виконала:

студентка

І курсу

ф-ту іноземних мов

групи ЯЄ-12

Коломієць Ольга Андріївна.

Харків - 1999 рік

ПЛАН РЕФЕРАТУ:

І. Суспільні умови на Україні в часи життя та діяльності Петра Могили (перша половина ХVІІ ст.).

ІІ. Історичне значення життя та діяльності Петра Могили.

ІІІ. Життя та діяльність Петра Могили:

Родина Могил.

Встановлення дати народження Петро Могили (версія Олеся Білодіда).

Освіта, яку одержав Петро Могила (версія Олеся Білодіда).

Києво-Печерський монастир, Лаврська школа.

Краківський сейм, роль, яку на ньому відіграв Петро Могила. Результати сейма.

Петро Могила - митрополит київський:

а) затвердження Петро Могили на посаду митрополитом;

б) Софійський собор;

в) богослужебні книги;

г) ЛиёоВ.

Київська колегія.

Заповіт Петра Могили.

ІV. Мої думки про значення діяльності Петра Могили для розвитку української освіти.

Життя київського митрополита Петра Могили для багатьох людей ще й сьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід в історії Украіни. Про Могилу написано багато праць у нас і за кордоном. Його діяльність, як правило, аналізується в трьох аспектах: громадсько-політичному, культурному та релігійному.

Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом крутого історичного повороту в долі українського народу, зв'язанного з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. Він був громадянином у широкому розумінні цього слова. Незважаючи на свою високу церковну посаду (все ж таки митрополит), Петро Могила не замикався у мурах монастиря, а розумів церкву, як один із засобів політичної й ідеологічної боротьби. З одного боку, як представник легального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, а з другого - використовував усі свої легальні можливості і зв'язки з Річчю Посполитою для поліпшення долі українського народу. Це була складна діпломатична гра, багато кому незрозуміла, можливо, й зараз.

З іменем Петра Могили пов'язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати з ними. Він був фундатором і творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу - Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української Академії та Київського Університету.

Однією з важливих сторін його діяльності була організація і розвиток книговидавничої справи. Він надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія книгодрукування в Україні. Одним з перших він почав вводити книгодрукування книжною українською мовою того часу, значно підняв престиж і авторитет слов'янських видань.

Меценат українського мистецтва. письменник і публіцист, він залишив близько 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Зокрема, йому належить розробка і обгрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу,скажімр, ритуалу вінчання.

Мабуть, Українська православна церква за всю свою історію не знала постаті більш знатнішої і колоритнішої, ніж митрополит Петро Могила. За порівняно короткий час він зумів надати їй чіткої організаційної структури, підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого здисциплінованого, чернецтва, здійснив реформу церковного обряду, розробив догматику, забезпечивши її необхідною новітньою теологічною літературою.

Але, раніш, ніж оцінювати його вчинки та значення його діяльності для православної церкви, України і, звісно ж, українського народу, треба звернутися до життя цієї людини, побачити за яких умов і обставин розвивалася ця особистість.

Родина Могил належала до давніх знатних родів Молдавії. Могили вели свій родовід від Муція Сцеволи, чиї нащадки начебто перейшли з Риму до Греції, а звідти в Молдавсько-вольські землі. Правда, в історії є й інше свідоцтво, згідно з яким молдавський воєвода Стефан ІV нарік Могилою герольда Пуригу за його сміливість і відданість, а також за те, що у битві з угорцями 1486 р. був добрим пагортом (могилою), на яку він спирався.

Петро Могила - син молдавського господара Симеона Могили й угорської принцеси Маргарет. Внаслідок двірцевих інтриг його батько загинув у жовтні 1607 р. - його отруїли змовники. Після смерті батька Петро Могила з матір'ю переїхав на західні українські землі.

А що стосовно дати народження Петра Могили, то різні історики висловлюють різні думик з цього приводу. Найбільший біограф і дослідник діяльності Петра Могили С.Голубєв встановлює, що петро могила народився 21 грудня 1596 р. Цю дату С.Голубєв встановлює на підставі панегіриків, що складалися студентами Колегії в день його ім'янин, і де говориться, що він “народився незадовго до свята Різдва Христового, а саме 21 грудня, в день пам'яти київського митрополита св.Петра, на честь якого йому й дано ім'я (Петро)”. А інший історик, науковий діяч і дослідник творчості Петра Могили Олесь Білодід в своїй публікації “Загадка Петра Могили” надає нові свідчення про дату народження митрополита та його освіту. Він намагається довести, що про рік народження Петра Могили немає достовірних данних. Підкреплюючи свою версію тим, що на місці поховання фундатора Києво-Могилянської академії не було ніякого надгробка чи могильної плити з написом, на відміну від багатьох духовних осіб чи ктиторів, що були поховані в Успенському соборі і про що є докладні архівні записи. Він переконаний, що монашеське смирення (за свідченням сучасників, Петро Могила навіть осив на тілі волосяницю, щоб приборкувати свою плоть) було причиною того, що він був похований як рядовий чернець, під фундаментом собору без жодного напису на місці поховання. 1718 року страшна пожеже знищила ряд будівель на території Києво-Печерської лаври. Вона не пошкодувала й Успенського собору. Вогонь зжер Лаврську бібліотеку, перетворив на попіл усі церковні архіви. Зрештою будівлі й собор з часом відновили. Сам Петро І пожертвував на відбудову Лаври солідну суму грошей. А от Бібліотека й архіви пішли від нас назавжди, особливо ті речі, що існували в одному примірнику. Але це так, доречі. Спираючись на свої дослідження, О.Білодід приходить до висновку, що Петро Могила народився у 1574 році (Білодіду довелось проробити титанічну працю, розбираючи старовинні письмена, щоб з'ясувати це). Архімандритом Києво-Печерської лаври став у 54 роки, митрополитом Київським - у 59 років і помер на 73 році свого життя. Підтвержує це Олесь Білодід і тим, щопортрети Петра Могили, що збереглися до наших днів, особливо той, що на фресці відбудованої ним церкви Спаса на Берестові зображують людину вже досить похилого віку.

Ця встановлена дата народження додає Могилі 22 роки життя, а це значить, що київський період своєї діяльності він розпочинав не молодою людиною, а вже маючи всі необхідні для цього дані. За плечима у молдавського воєводича були довги роки навчання в університетах Західної Європи та військова служба. І сумніви в цьому, на думку Олеся Білодіда, мусять самі собою відпасти.

Також О.Білодід висловлює ряд думок про неточність деяких свідчень стосовно освіти Петра Могили. Він пише, що всі дослідники сходилися на тому, що П.Могила мав блискучу західноєвропейську освіту й своею вченістю та прогресивними поглядами набагато випереджав своїх сучасників.

Де він її здобув?

Через відсутність точних даних щодо цього ряд дослідників висуває різні гіпотези. Насамперед врни базуються на тісних і дружних зв'язках сім'ї Могил зі Львівським братством та його школою, на традиції аристократичних родин Молдавії та Польщі посилати своїх дітей на навчання до західноєвропейських університетів. Панегіристи відзначали, що Петро Могила з дітинства виявив велику любов до науки, а М.Смотрицький свідчив, що він у юнацькі роки вже знав грецьку й латинську мови.

Хоч ніяких документальних даних про це немає, але майже всі біографи П.Могили більш-менш одностайні в тому, що початкову освіту він здобув у Львівській братській школі, а закінчив її у закордонних університетах. Але при конкретизації думки про закордонну освіту Петра Могили у західноєвропейських країнах через брак достовірних даних знову виникали різнорідні здогади. Відомий біограф Петра Могили С.Голубєв, спираючись на пануючий у ті часи звичай посилати своїх синів “для завершення освіти в колегії та університети за кордон”, на “самий уклад освіти П.Могили і випливаючий зцього характер його діяльності”, а також на те, що “П.Могила був знавцем західноєвропейської літератури, дуже високо цінив освіту, здобуту в закордонних школах”, та свідчення, що “в Україні брак освіти духовенства і відсутність належного навчання молоді дуже шкодить православію” і єдиним дійовим засобом для виправлення цього зла було перенесення на руську ниву західної науки, - твердить, що “не можна відмовити у вірогідності даних про те, що П.Могила відвідував західноєвропейські навчальні заклади”. Румунські дослідники І.Міхалческу і К.Ербичану у своїх твердженнях були більш конкретними. Вони прямо веазували на паризьку Сорбонну. Про навчання Петра Могили у Франції писав В.Щурат, зазнаючи, що київський просвітитель навчався у відомому єзуїтському коледжі Ла Флеш (“La Flиche”), слухав там лекції у патера Варона разом з майбутнім видатним філософом Рене Декартом. В.Щурат своє твердження висуває на підставі одного листа латинською мовою, знайденого у церковному архіві села Берески під Ліском Перемиської дієцезії, що має назву “Magna ars disserendi de qualibet materia.” (“Велике мистецтво пояснення матерії”). Лист цей був написаний у ХVІІ ст., і його невідомий автор, стаючи на захист Петра Могили зазначає: “Per summum nefas vituperatur. Varonem enim praeceptorem habebat eminentissimum” (“Великий гріх лаяти його. Бо найславетніший Варон був його вчителем”). Намагаючись якось перекинути місток між Петром Могилою і Вароном та Р.Декартом, В.Щурат пише: “Може й патріотичні мотиви велять біографам подавати П.Могилу за ученика паризької Сорбонни - того Могилу, що після смерті свого батька, опускаючи Францію, міг мати найвище 12 літ віку”.

Оскільки документальних свідчень про життя Петра Могили дуже мало, вважаю за необхідне навести уривок з книги знатного київського історика С.Голубєва “Київський митрополит Петро Могила та його сподвижники”. “Після повідомлення про участь в Хотинській битві біографічні свідчення про Петра Могилу до посвяти у сан києво-печерського архімандрита стають дедалі рідшими й уривчастими. На їх основі можна вивести лише один досить вірний висновок: після смерті свого опікуна С.Жолкевського Могила задумав переселитися з Бельського воєводства і у зв'язку з цим звертає увагу на Київську область. Він починає часто відвідувати Київ , де у той час митрополичну кафедру займав його друг, а може й наставник Іов Борецький, і купляє в околицях міста помістя. Часті стосунки з Борецьким не полишаються без впливу на релігійні погляди Могили, який почав брати діяльну участь у справах віри. Ця участь скоро досягає величезних розмірів в наслідок послідуючій за цим суттєвій зміні у долі молдавського воєводича. Розуміємо вступ його на києво-печерську архімандрію”. Після смерті 21 березня 1627 року печерського архімандрита Захарія Копистенського на цю посаду виявився ряд претендентів. Але, незважаючи на це, хоч і незначною кількістю голосів, перевага була надана Петрові Могилі. У 1628 р. польський король

Сигізмунд ІІІ затвердив Могилу на цій посаді. “Новий архімандрит, - відзначає у своєму нарисі про нього М.Костомаров, - зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвольних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-Миколаївський монастир, заснував Голосіївську постинь, побудував за свій рахунок при лаврі богодільню для жебраків і задумав заводити при Печерському монастирі вищу школу”. На той час повернулися з різних університетів Європи послані ним, ще у його перші дні перебування в Лаврі, юнаки, які утримувалися за кордоном власними коштами Петра Могили. Вони й стали його першими помічниками в організації якісно нової системи освіти в Києві. Так було відкрито в Лаврі школу, яка відразу ж стала набагато авторитетнішою за Богоявленське (Братське) училище. Воно в цій конкуренції могло загинути. І це стривожило високих духовних осіб, які справедливо вважали, що училище треба зберегти. Вони звернулися до Могили з проханням порятувати навчалиний заклад. Архімандрит вирішив об'єднати школу з училищем. В такий спосіб творився найавторітетніший центр освіти в усій Україні. Сам Могила виділив власні кошти, на які було збудовано один з навчальних корпусів на Подолі, утримувалися викладачі й школярі.

Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалась вона за зразком польських шкіл вищого типу - колегій. Всього в ній навчалося понад 100 учнів. Однак було немало труднощів і незгод. З самого початку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень, які, до речі, відбиралися саме у них. Втім Могилою цей опір був знищений скоро: він покарав незговірливих іноків, усунув упертого ігумена Арсенія й, поставивши нового, уладнав з ним згідну зі своїми передбаченнями справу.

Та щойно розпочалося навчання, як виникли нові ускладнення. Київське братство, козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Наприкінці 1631 року 32 братчики Київського богоявленського братства склали акт, у якому Могила називався старшим братом, блюстителем і пожиттєвим опікуном братства. Прохання братства підтримав і новий митрополит Ісайя Копинський. А 12 березня 1632 р. до Петра Могили звернувся гетьман реєстрових козаків Іван Кулага-Петражицький з “Листом військовим”, у якому просив об'єднати школи, обіцяючи зі свого боку їх “твердо захищати, охороняти й за них до самой смерті стояти”. Вирішили об'єднати школи в одну, яка отримала назву Києво-Печерської колегії. Петро Могила за згодою братства став її “старшим братом”, “довічним охоронцем і наставником”.

Мине час, і колегія стане на честь Могили - Києво-Могилянською,

а згодом і академією, яка відіграла найвизначнішу роль у розвитку освіти й науки як в Україні, так і в Росії. А тоді, навесні 1632 р., студенти-ритори заснованого Могилою “гімназіума” склали і піднесли йому на Великдень панегірик “Евхарістірон, або Вдячність Петру Могилі”, у якому прославляли Могилу як першого, хто дав православній науці, “досі безплідній”, справжню вченість.

Між іншим, культурна й освітня діяльність Петра Могили не обмежувалася лише турботою про Київську колегію. Саме за його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі. Багато зусиль доклав він і до розвитку книговидавничої справи в Україні.

У квітні 1632 року помер польський король Сигізмунд ІІІ. В Кракові збирався сейм, на якому мало розглядатися питання про його наступника. Старий і хворий митрополит Київський Ісайя Копинський не міг рушити в таку далеку дорогу. Рада вищого духовенства вирішила послати від себе на сейм П.Могилу. Прибувши туди, архімандрит Києво-Печерської лаври заявив від імені всього українського народу, що київська депутація не братиме участі в сеймі, якщо негайно не буде прийняте рішення про повернення православних усіх захоплених у них уніатами монастирів і церков. Після тривалої дискусії сейм змушений був винести таке рішення. Ось що зробила одна людина, яка мала незламну силу волі, гнучкий розум і знання дипломатичної справи. Княжич за походженням, мало мав собі суперників за вихованням, був зразком ревної відданості в вірі й православ'ї - тільки один Могила міг на той час так невтомно боротися і так переможно вийти з такої нерівної боротьби.

Як козацькі посли, так і делегація духовенства на чолі з Петром Могилою виявляли неабияку активність на сеймі. Щоб забезпечити собі більшість, королевич Владислав склав спеціальний матеріал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство.

Однак він міг набути сили лише після затвердження “елекційним” сеймом. На ньому й почалися й основні дебати, що доходили мало не до бійок, особливо, коли в суперечку встрявали козаки. В діаріуші князя А.Радзивілла 1632 року зазначалося: “У понеділок (15 жовтня) козаки на сеймі говорили про унію з презирством, робили тисячі протестів і погроз і при цьому заявили: нехай Республіка не доводить їх до відчаю… Тут є багато попів та інших схизматиків, які розпалюють ворожі партії. Ми застосовуємо проти них всі наші намагання, але до сих пір становище досить важке…”

Говорячи про попів, Радзивілл, очевидно, мав на увазі делегацію православного духовенства на чолі з Могилою. Він дійсно разом з Адамом Киселем, Лаврентієм Деревинським і Вороничем постійно виступав на засіданнях сейму, захищаючи православних, і навіть особисто звернувся до новообраного 13 жовтня короля Владислава. Той, зваживши на ситуацію, задовольнив їх прохання, видавши “диплом”, яким гарантував більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в “Меморіалі”.

“Диплом” надавав повну свободу переходу як з православ'я в унію, так і з унії в православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Віддавалась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

Коли Петро Могила разом з брацлавським підсудком Михайлом Кропивницьким вітали Владислава з обранням, то дякували йому за рішення, підкреслюючи: “Розумно поглянув ти на наші прохання і справедливо розсудив їх”. Тим часом козаки і православне духовенство, очевидно, інспіроване однодумцями Петра Могили, в один з останніх днів сейму, зібравшись разом, прийняли рішення усунути від митрополії Ісайю Копинського як людину престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу. Правда, на випадок, коли б король не побажав затвердити Могилу митрополитом, було обрано й іншого кандидата - вінницького підстаросту Михайла Ласку, чия мати - Гулевичівна - віддала свою землю під Київську братську школу. Були також обрані на єпископію Луцьку - князь Олександр Пузін, на Мстиславську - ігумен Віленського Святодухівського монастиря і ректор школи при ньому Іосиф Бобринович.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу і видав йому “привілей” на це. При цьому король відзначив, що добре знає Могилу, “коли той був ще у “світському званні” і коли “на очах його воював проти головного ворога Польщі Османа, царя туркцького”. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд за Пустинно-Микільським монастирем.

Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання “екзарха святого константинопольського трону”.

Настановлення Петра Могили митрополитом у Києві викликало незвичайну радість. Ученики братської школи складали йому гимни і панегірики. “Коли б ти задумав, - говориться до нього в привіті, - відправитися з Києва до Вільна і до країв українських і литовських, з якими радощами зустріли б тебе ті, которими наповнені суди, темниці й підземні в'язниці за непорочну віру східну!?” Печатники присвятили йому віршовану брошуру, що напечатали під заголовком “Евфонія веселобремячая”.


назад |  1 2 3  | вперед