Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

реферат «Центральна рада: досягнення та прорахунки»

Вид:реферат

Описание

План:
1. Вступ
2

Скачать бесплатно [36 K]



20

Контрольна робота з історії України на тему: “Діяльність Центральної Ради: досягнення й прорахунки”

План:

1. Вступ

2. Розділ І: Досягнення Центральної Ради України

3. Розділ ІІ: Прорахунки Центральної Ради України

4. Розділ ІІІ: Аналіз Конституції Центральної Ради України

5. Заключна частина: Висновки

6. Список використаної літератури

Вступ.

В історії України ХХ сторіччя період визвольних змагань, відновлення української державності після її повної втрати наприкінці XVIII сторіччя є предметом особливої уваги. Українська Народна республіка була першою українською державою ХХ сторіччя. А творилася вона силами Української Центральної Ради, історія якої, нажаль, не існувала в радянській історичній науці - як результат маємо надзвичайно низьку наукову розробку теми. Лише її безпосередніми діячами здійснювалось вивчення і осмислення історії Центральної Ради, але це, по понятих причинах, робилося досить субєктивно. І тому питання про діяльність УЦР, вивчене обєктивно і з тверезим поглядом із сьогодення, має надзвичайну важливість для розуміння процесів тогочасного державотворення, що, до речі, дуже схожі на сучасності.

Метод історизму вимагає від дослідника чіткого розуміння досліджуваних питань. Отже, по-перше, треба розглянути ті події, що передували виникненню Центральної Ради і супроводжували її існування.

27 лютого 1917 року в Росії почалася революція, що нанесла могутній руйнуючий удар по царській владі. Ще 26 лютого голова Державної думи Я. Родзенко отримав підписаний Миколою ІІ указ про призупинення діяльності Державної думи до початку квітня. Але Думська Рада старійшин того ж дня обрала Тимчасовий комітет, якому вручила “диктаторську владу” над країною. Вже 1 березня ці новини дійшли до народних мас Києва. Але ще раніше, 28 лютого, про це дізнався Голова комітету Південно-західного фронту Всеросійського союзу міст, кадет і член ТУП одночасно, який негайно зібрав свій комітет, до складу якого входило багато ТУПівців. Нарада мобілізувала діяльність ТУП. 3 березня в клубі “Родина” відбулися збори ТУП, на яких і виникла ідея створення Центральної Ради. Два дні тривали дебати про склад Центральної Ради, в яких перемогла концепція Д. Антоновича про партійний її принцип. Закінчилася організація Центральної Ради 7 березня, коли було обрано президію Центральної Ради. Головою її став М. С. Грушевський, заступниками - Д. Дорошенко і Ф. Крижановський. Ось так, в березні 1917 року сформувалася на Україні нова могутня політична сила, що взяла на себе питання про керування Українськими землями. Розглянемо ж, аналізуючи діяльність Центральної Ради, хто був правий: діячі Центральної Ради, вважаючи її єдиною силою, достатньо могутньою для формування національної автономії або, навіть, незалежності, чи радянські історики, що вважали її проявом націоналізму та контрреволюції.

Розділ І.

Досягнення Центральної Ради України.

Початок консолідації національних сил та визначення прагнень Центральної Ради. З самого початку, як підмітив Д.Дорошенко, революція йшла “без хребетного стержню” Порш М. Про автономію України. - К., 1918 р. . З ним погоджується О. Лотоцький, який вважав, що з перших днів березня ”українство <…> йшло не власним шляхом національним, а в фарватері російської революції” Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1932 - 1934 р.. З приїздом до Києва М. С. Грушевського, ситуація змінюється. Вже перший зїзд, в якому він брав участь, визначив, що “тільки демократично-федеративна республіка у складі Росії з національно-територіальною автономією України <…> забезпечить права українського народу” “Літопис революції”,1926 р. -№1, с. 73. Боротьба за національно-територіальну автономію України у складі Росії стала провідною лінією в діяльності Центральної Ради в 1917 році. І хоча тоді М.С.Грушевський зазначав: “Однієї автономії не вистачить, якщо Росія, з котрою вона < Україна > буде звязана, зостанеться державою централізованою. Росія повинна стати федеративною державою”3, він навіть не здогадувався, що Центральна Рада зуміє досягти незалежності України.

І Універсал і досягнення автономії України. 19 травня 1917 року відбувся візит О. Керенського до Центральної Ради, що у виступі своєму ще раз перекинув питання про автономію України на Всеросійські Установчі збори. Тоді М.С.Грушевський, підсумовуючи зустріч, попередив міністра, що Центральна Рада не бере на себе відповідальність за можливі наслідки, якщо цього не станеться. О. Керенський не звернув тоді увагу на цей тиск, і даремно. Вже 10 червня, коли текст Універсалу було затверджено, В. Винниченко оголосив його делегатам Всеукраїнських військових зборів. Питання, що тривало довгі місяці, було вирішено за декілька днів. Розглянемо ж, які питання оговорював І Універсал Української Центральної Ради. По-перше (і це, безсумнівно, найголовніше), він проголошував автономію України у складі Росії. І тут треба звернути увагу ось на який факт. Хоча тенденція щодо повної незалежності України вже існувала в ті часи, однак в тій політичній ситуації, що існувала в світі, слабка та “незалежна” українська держава була б миттю поділена між державами-переможцями І Світової війни. Тому ставка саме на автономію була зроблена вірно. По-друге, згідно з І Універсалом, створювалася державна казна та податкова система. По-третє, він закликав народ змінити адміністрацію на місцях. Усі ці кроки відповідали процесу створення нової держави. І Універсал дав Тимчасовому уряду зрозуміти, що Центральна Рада - не лялька в їх руках, це повноправний, керуючий цілою нацією механізм, і цей механізм можна буде перемогти аби що силою.

Жовтневі події 1917 р. у Києві. ІІІ Універсал: Проголошення Української Народної Республіки. Після повідомлень про переворот у Петрограді українські більшовики почали закликати маси до повстання з метою захопити владу. Але їх дії не мали жодного успіху.

Владу отримав створений Малою радою Крайовий комітет охорони революції в Україні, який підлягав Центральній Раді. Йому підпорядковувалися з метою охорони революції всі органи влади означеної території, а також усі сили революційної демократії. До комітету поряд із представниками УЦР та українських політичних партій увійшли представники російської та єврейської демократії.

Українська більшість УЦР не обрала чіткої позиції стосовно перевороту в Петрограді, а відповідальність за те, що діялося в Петрограді, покладала як на уряд, так і на більшовиків. При цьому зростало напруження у стосунках штабу КВО та УЦР.

Для покращення своїх позицій УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні, що фактично позбавила права на владу більшовиків.

Висновок був такий: „українська ЦР висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримати бунти в Україні".

Проте наслідки виявилися невтішними. Штаб округу, знехтувавши резолюцію, відмовився від співробітництва з Крайовим комітетом, а більшовики заявили про свій вихід із Малої ради. Крайовий комітет оголосив про свій розпуск, не бажаючи відповідати за наступні події. Мала рада, обговоривши на своєму надзвичайному засіданні рішення Крайового комітету, почала шукати виходу зі становища, що склалося.

28 жовтня до Києва прибула з фронту підтримка штабові КВО. Оточивши о 18 год. Маріїнський палац, частини штабу КВО заарештували утворений напередодні більшовицький ревком. Події у Києві свідчили про дезорієнтацію суспільства в політичних питаннях. Повстання було абсолютно неорганізованим, чим і виявило свою непідготовленість. Результатом стала капітуляція сил КВО, чим і скористалася ЦР, взявши владу у свої руки. 28 жовтня Генеральний секретаріат, який кілька днів залишався в тіні, перебрав функції ліквідованого Крайового комітету охорони революції. Він вирішив узяти у свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення.

30 жовтня загальні збори УЦР заслухали доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Ішлося в ній про Українську республіку як складову частину федеративної Російської держави. Було поширено владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курську та Воронезьку губернії. Центральна Рада вжила заходів щодо припинення військових дій у Києві та демократизації штабу КВО. Це спростовувало повністю думку про захоплення влади Центральною Радою.

Можна сказати, що на той час в Україні не існувало політичних сил, впливовіших за Центральну Раду. Але питання влади на місцях вирішувалося не скрізь однаково. Так, у Харкові з надходженням повідомлення про повстання в Петрограді виник військово-революційний комітет, а рада робітничих і солдатських депутатів проголосувала за утворення об'єднаного демократичного уряду країни. По кількох днях вона схвалила акт проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки.

Однак у загальноукраїнському масштабі альтернативи УЦР не було. Київ поступово перетворювався на важливий політичний центр. Навколо нього гуртувалися як українські політичні сили, так і організації російських та єврейських революційно-демократичних партій. Ця тенденція виразно простежується у виступі М.Рафеса 26 жовтня на засіданні Київської міської думи. Лідер бундівців під впливом більшовицького перевороту заявив: „Наше щастя, що ми живемо в Україні, де є Українська Центральна Рада, до голосу якої прислухається все населення".

7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Російською державою. Як територія УНР ним визначалися „землі, заселені у більшості українцями". Крім того,. Універсал декларував програму соціально-економічних і політичних реформ, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканість особи й житла.

Проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. Однак, з погляду із сьогодення, текст 3-го Універсалу не може не викликати критичних зауважень. Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Центральна Рада водночас прагнула „дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров'я, силу і нову майбутність". Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, УЦР добровільно зобов'язувалася „силами нашими помогти Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів". Це, можливо, і було найбільшою помилкою ЦР: неможливо будувати власну незалежність, спираючись на “старшого брата”, що керується поглядами здебільш імперськими, ніж унітарними.

IV універсал Центральної Ради і проголошення України незалежною демократичною державою. Для будь-якої держави відбиття агресії, війна - складне випробування. Для новоствореної держави це випробування архіскладне. Центральна Рада ні організаційно, ні психологічно не виявилася готовою до ведення війни. Дві відозви до громадян України та солдатів від 2 січня не могли зарадити справі. У пошуках загальнонаціональної ідеї, яка б могла підняти народ на боротьбу за свою державність, Центральна Рада на початку 1918 р. почала схилятись до ідеї проголошення повністю незалежної України. Власне, ця думка пролунала ще 16 грудня на засіданні VIII сесії Центральної Ради. Тоді її висловив С. Шелухін: “Якби ми зразу стали на ґрунт самостійності, то ми не стояли б, як тепер, коло розбитого корита”. З 9 по 11 січня Мала Рада обговорювала проблему незалежності і 11 січня схвалила IV Універсал, який проголошував самостійність УНР. "Народе України, - пишеться з універсалі, - твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Українська Народна Республіка. Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вільності і права трудящих ! А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб повернути під свою власть вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська <...>, які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство". Центральна Рада, - зазначалося далі, - не хоче війни, не претендує на чужі території, а ''бажає вести свій край до миру, до творчої роботи, до скріплення <...> волі нашої". Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенною державою!" Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Ні! Прагнення до свободи, незалежності, бажання бути господарем на своїй землі, а не жити під владою чужинців - це природне, невідємне право кожного народу, кожної нації. Зрештою, Акт проголошення незалежності України відбувся у повній відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої Раднаркомом Росії 2 листопада 1917 року. Україна, - зазначалося в Четвертому універсалі, - хоче жити у мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатися у внутрішнє життя України. До скликання парламенту - Установчих зборів - влада тимчасово буде належати Центральній Раді та її виконавчому органу - Раді Народних Міністрів. Тут же було доручено самостійно проводити переговори про мир із державами Центрального блоку і домагатися укладення справедливого миру. Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать та руйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись до боротьби з ними". Після підписання миру планувалося розпустити армію, а замість неї створити народну міліцію Зруйновані війною міста і села мали бути відбудовані за кошти держави. З поверненням додому демобілізованих солдатів у всій Україні планувалися перевибори місцевих органів влади - міських, сільських, волосних і повітових народних рад, міських дум. До перевиборів "слід встановити на місцях таку власть, до якої люди мали б довіру і яка б опиралася на всі революційно-демократичні верстви народу". Пропонувалося всім радам селянських, робітничих і солдатських депутатів співпрацювати на благо українського народу. Щодо аграрного питання в Універсалі повідомлялося: "Земельна комісія <...> вже виробила закон про передачу землі трудовому народові, без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі". Проект закону планувалося розглянути й прийняти на найближчому засіданні Центральної Ради, щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулась ще до початку весняних робіт. “Усі ліси, води й надра конфісковувалися у попередніх власників і переходили у власність держави. Оскільки війні наступає кінець, приписуємо Раді Народних Міністрів приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний етап, на вироблення продуктів, потрібних, насамперед, трудящим масам”. В Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни. Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", весь дохід від якої "піде на користь народові". Встановлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю: “Для конкретної реалізації цих положень уряд повинен подати проекти відповідних законів, а також видати розпорядження про монополію держави на виробництво заліза, шкір, тютюну та інших товарів і продуктів, з яких найбільше бралося прибутків з робочих класів на користь нетрудящих класів". Встановлювався контроль держави над усіма банками, "які допомагали визискувати трудові класи". З цього часу кредити банків повинні були надаватися "головним чином на підтримку трудового населення та розвиток народного господарства в Україні". Раді Міністрів приписувалося "рішуче боротися з усіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної УНР, до повороту старого ладу,- карати як за державну зраду!" Наведемо ще такі дуже важливі пункти універсалу: "Всі демократичні права і свободи громадян потверджуються. Всі нації в УНР користуються рівними правами і національно-персональною автономією". Розуміючи нестійкість і непевність свого становища, будучи звідусіль оточеною ворогами та недоброзичливцями Центральна Рада проголошувала: "Все, чого <...> не встигнемо зробити ми <...>, те довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори". Цікаво, що Центральна Рада, проголосивши незалежність України, і надалі не відкидала можливості укласти федеративний союз "з народними республіками колишньої Російської держави".

Центральна Рада зявилася на міжнародній арені саме в той момент, коли мала це зробити: вона обєднала розрізнені національні маси, взяла владу в “безхазяйній” на той час країні в свої руки, зуміла голосно оголосити українців “нацією, що відроджується”. Проголошення І Універсалу - рубіжна подія в історії України, яка знаменувала перший важкий, але реальний крок до відновлення української державності. І хоча зараз багато дослідників критично аналізують його текст та зазначають загальність його положень, залишається безсумнівним той факт, що заклики “Хай буде Україна вільною!” та “Однині самі будемо творити наше життя!” мали самодостатній характер та цілком відповідали настроям того моменту. У листопаді 1917 р. Центральна Рада діяла, керуючись власною ідеологією. Навіть 3-й Універсал дався їй не просто. До цього акту її підштовхнули зовнішні чинники події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. Не вірячи в можливість їхньої остаточної перемоги, УЦР зробила ставку на федеративну Росію. У листопаді в „Народній волі" М.Грушевський закликав рятувати Російську федерацію. Далі ми побачимо, як багато енергії й часу Центральна Рада витратила, намагаючись витворити демократичну, федеративну Росію. Але її спроби виявилися марними. Більше того, вона вступила в конфлікт із більшовиками, змарнувавши час, необхідний для консолідації українських сил. Ось таким був цей відомий документ Четвертий Універсал Центральної Ради: без сумніву прогресивний, без сумніву, - не зважаючи на певні недоробки і неясності, - історично значущий. Він завершив складний і нелегкий процес становлення у ті роки Української державності, українського національно-визвольного руху, який, врешті-решт, вирвався з тенет ідей автономізму-федералізму. Проголошення суверенної Української Народної Республіки викликало значний міжнародний резонанс. Її визнали в 1918 році: Румунія, Франція, Великобританія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші країни; у 1919 році - Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія тощо.

Розділ ІІ.

Прорахунки Центральної Ради України.

Соціальний аспект. Піднявшись на гребінь суспільно-політичного життя як поборниця національних інтересів українців і домігшись від Тимчасового уряду поступок на шляху до національно-державної автономії України в складі Росії, Центральна Рада завоювала на кінець жовтня 1917 року значний авторитет. Але, приділивши особливу увагу процесам національного відродження, Центральна Рада фактично самоусунулась від розвязання гострих соціально-економічних проблем, які особливо бентежили тоді трудящих. Лише в ІІІ Універсалі, під впливом перших декретів Радянської влади, прагнучи перехопити ініціативу здійснення в Україні революційних перетворень, Центральна Рада, нарешті, обнародувала свою соціально-політичну програму. А держава, як відомо, тримається не лише силою закону, війська, таланту своїх провідників, а й насамперед, підтримкою суспільства. А саме цього і не вистачало Центральній Раді у цей період, особливо з боку міського населення. Про це свідчать, зокрема, робочі повстання проти влади Центральної Ради, організовані наприкінці 1917 - початку 1918 рр. в Катеринославі, Каменському, Олександрівську, Кривому Розі, Одесі, Києві та інших містах. Особливо гострим і запеклим стало повстання в Києві, центром якого став завод “Арсенал”. Крім довготривалої неуважності самої Центральної Ради до соціальних проблем, це можна пояснити тим, що значна частина політично активних і національно свідомих українців (ліві соціал-демократи, ліві соціалісти-революціонери а також більшовики) виступала проти Центральної Ради і всіляко підтримувала створену більшовиками Українську республіку рад.


назад |  1 2 3  | вперед