Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

курсовая работа «Народні традиції та їх роль у сімейному вихованні»

Вид:курсовая работа

Описание

Традиції – неоціненна спадщина українського народу. Сімейні традиції та обрядовість. Родинне виховання на засадах народної педагогіки. Виховний потенціал української родини. З досвіду роботи вчителів по використанню ідей народної педагогіки у навчанні.

Скачать бесплатно [42 K]


нь. Так змалку діти вчилися виконувати посильну для них роботу - допомогти старій людині, двір підмести, глядіти худобу, чи просто сказати комусь лагідне слово. Сімя вважалася святинею духу, благородних емоційних переживань, любові і вірності, щоденного живого спілкування, співпереживання, синівської і дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Родинні обряди охороняли цінність сімї, зберігали святість людських стосунків. Якщо хлопець хотів зізнатися дівчині в коханні, він кидав їй лілію за ворота, визначаючи тим самим чистоту та непорочність своїх намірів. Другим знаком вважалася ружа, кинута під час танцю. Якщо дівчина її піднімала, це вважалося знаком того, що вона відповідає взаємністю. Одним з найважливіших свят було укладання шлюбу, який поєднував у собі матеріальне і духовне, громадське та особисте. Весільна обрядовість поділялась на 3 цикли: передвесільний (умовини, оглядини, заручини, бгання короваю, дівич-вечір), власне весілля (запросини, посад молодих, дарування, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, перезва, рядження) і післявесільний (Шанування молодими батьків, прилучення невістки до родини чоловіка). Така велика кількість обрядів зумовлювалася тим, що весілля відбувалося раз у житті, розлучення та повторний шлюб допускалися, але дуже рідко.

Великому значенню у родині надавалося привчанню людини до праці. Про це свідчить «помани»,безвинагородна праця, дарунок, без якої не існувало жодної сторони людського життя. Після ритуалу «першого хліба», згадуваного раніше, дитина повинна була розділити цей хліб з сусідами. Так дитині прививалася щедрість, бажання допомагати іншим. Якщо закладали будинок, обовязково частували сусідів. Якщо заготовляли дрова, певну частину віддавали сиротам та вдовам. З нового полотна - бідному на сорочку. Якщо людина заходила до хати, завжди давали гроночку хліба, повинна була вийти з хлібом, який ніколи не купувався, а випікався завжди круглої форми, символізуючи собою сонце - джерело людського життя.

Невичерпним джерелом духовної сили та етики були для українців обряди та звичаї, повязані з релігійними святами. Святкування Спаса, Різдва, Великодня, Трійці, Маковея були помітними родинними подіями. Велика кількість обрядових пісень сприяла естетичному вихованню дитину, привчанню до рідної мови. Чудовими спектаклями були майже всі весільні і календарно-обрядові свята, які розвивали творчі сили дитини, виховували її естетичні ідеали, любов до отчого дому, свого краю, родини, розвивали психіку.[ 22, с.93 ]

Розділ 3.Родинне виховання на засадах народної педагогіки

3.1 Виховний потенціал української родини

Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця. Сімя завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Тому виховний потенціал традиційної української родини виводимо в першу чергу з приорітетних її основ, місця, функцій, покликання й призначення у житті кожної людини. Функції сімї надзвичайно благородні і різноманітні: відтворення і продовження роду людського, виховання дітей, організація домашнього господарства й побуту, забезпечення й передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей, життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя.[13 , с.7] У сімї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструмент. Вона є тим могутнім соціальним феноменом, найтісніше обєднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних звязків. Багатовіковим людським досвідом доведено, що, по-перше, рівень родинного виховання зумовлюється станом самої родини. По-друге, родинне виховання має національний характер. Недарма кажуть, що коли міцна родина, то й держава сильна. По-третє, оптимальне його здійснення відбувається у родині традиційній, за умов державної самостійності народу. Тому потенціально могутньою у виховному відношенні є українська традиційна родина з українським вихованням дітей та молоді [ 16, с.53 ].Звернувшись до глибин народної педагогіки, ми маємо почерпнути з них найголовніше - шанобливе ставлення до свого роду та предків, глибоку пошану та довіру до батьків, збереження статусу родини, як основного осередку виховання та розвитку людини, гармонійність стосунків у шлюбі, привчання дітей до праці, прищеплювання любові до рідного краю та домівки. Лише взявши за основу традиційне українське виховання, можна зміцнити та повернути домінуючий статус сімї у формуванні та розвитку духовності людини та держави загалом. Тому ще раз варто наголосити на необхідності використання народних традицій у навчальних закладах і безпосередньо у сімейному вихованні. Можна проводити різноманітні виховні заходи, присвячені українським традиціям або святам (Додаток А)[ 6,с.3 ]. Також доцільним є використання текстів на тему національної обрядовості чи традицій як дидактичного матеріалу на уроках української мови, літератури та народознавства (Додаток Б)[ 4, с.43 ]. З метою впровадження народних традицій у виховний процес варто використовувати у школі нестандартні форми проведення уроків із української мови, літератури, історії, географії, біології, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний урок-конференція, усний журнал, урок - узагальнення знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-концерт.)позаурочних заходів, що сприятимуть поглибленому вивченню української мови, усної народної творчості, літератури, етнографії: свято української мови, літературна гра, літератур-но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'яті, вечір-реквієм, фольклорне свято. Новий підхід у вивченні народознавства - актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

3.2. досвіду роботи вчителів по використанню ідей народної

педагогіки у навчанні і вихованні

Зараз у суспільстві ми можемо спостерігати пожвавлення національної самобутності українців та зацікавлення у здобутках традиційної української системи виховання. У державній національній програмі «Освіта» серед приорітетних напрямів формування освіти визначено, що в основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сімї та школи, наступності та спадкоємності поколінь;прищеплення поваги до батьків, жінки-матері, організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків[ 1,с.2 ]. Через це з метою оптимізації учбового та виховного процесу велика кількість навчальних закладів вже впроваджує нові перспективні форми навчання, побудовані на традиційній моделі навчання і виховання, властивій українській родині. Досить цікавим є досвід педагогічного колективу Українського колежу ім. В.Сухомлинського (м. Київ), який переконливо доводить, що основою естетичного виховання мають стати національна художня спадщина, родинні та народні традиції, звичаї, обряди, скарби пісенної, поетичної, ужиткової творчості, художніх ремесел і промислів

У Київському колежі ім. В. Сухомлинського та багатьох школах Запорізької області висунуті перед батьками завдання родинного виховання. Це і турбота про те, щоб кожна дитина всебічно розвивалася, володіла рідною мовою, знаннями про красу довкілля. Це і залучення дітей до участі в народних святах, обрядах, до світу знань через народні казки, пісні, прислівя, приказки, загадки, а також створення сприятливої трудової атмосфери в сімї; формування морально-естетичних цінностей дитини з позицій добра, краси, справедливості, доброчесності, честі, людяності. Фундаментом естетичного виховання тут є національно-художня спадщина, родинні та народні звичаї, традиції, обряди, скарби пісенної, поетичної, декоративно-прикладної творчості, художніх ремесел. [ 9 ,с.3]

Директор Запорізької гімназії № 25 О.Колесник вказує, що реалізація творчого потенціалу особистості в процесі її прилучення до історико-культурних традицій народу, збереження і розвиток властивої молоді активності на подальших етапах життя постає однією з найбільш складних проблем сучасності. У пошуках шляхів її розвязання і була започаткована гімназія мистецтв, де навчання ведеться державною мовою. Поряд з оволодінням знаннями з основ наук, учні навчаються вишивати, виготовляти прекрасні вироби з бісеру, мякі іграшки, штучні квіти і гончарні вироби, робити мережива, шити одяг, ліпити з пластиліну, грати на різних музичних інструментах.[ 12, с.48 ]

Загальновідомо, що основними шляхами й засобами естетичного виховання учнів у школі є уроки та заходи позакласної й позашкільної роботи через залучення дітей до участі в різних сферах художньо-творчої та виконавської діяльності на основі діагностики їх природних художніх нахилів і здібностей. Громадськість та педагогічні колективи винаходять і нові форми роботи з естетичного виховання школярів. Так, у Малій Білозірці, Запорізької області працює школа-гімназія "Дивосвіт". Тут на основі української національної культури відроджуються традиції ремесел і народних промислів. Учні з задоволенням займаються гончарством, лозоплетінням, вишивкою, писанкарством тощо. Вони разом з односельцями закохані в народнопісенну творчість, глибоко усвідомлюють те, що до них дбайливо ставляться вихователі й радіють цьому та з натхненням беруться за виготовлення оригінальних художніх знарядь[ 12, с.48].

Директор Українського гуманітарного ліцею Київського університету імені Тараса Шевченка Ганна Сазоненко вважає, що сучасна педагогіка має повернутися до природних традиційних джерел виховання - родинної педагогіки, тому що родина є глибинним джерелом людського життя. У родині дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формується характер, світогляд, естетичні смаки, морально-етичні ідеали[ 11, с.22].

Школа, а тим більше батьки мають прищеплювати любов до прекрасного, любов до своєї родини, до осмислення учнями тієї діяльності, якою займаються батьки, до правильного розуміння родинних звичаїв. обрядів, до засвоєння таких культурних цінностей, як вивчення дитячого фольклору, народних ритмічно-ігрових рухів, календарно-обрядових та лірично-побутових пісень, казок, загадок, оповідань тощо.

Висновки

Дослідивши тему «Народні традиції та їх роль у сімейному вихованні», я дійшла до таких висновків:

1. В умовах зростаючої родинної кризи виникає потреба звернутися до здобутків української народної педагогіки з метою ліквідації сімейних проблем сьогодення, наукового прогнозування перспектив зміцнення сімї й піднесення її ролі у вихованні дітей та молоді.

2. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Традиції - це ті найміцніші елементи, що обєднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю, підтримуючи її цілісність та звязок між поколіннями. Народні традиції охоплюють усі сфери людського життя, регулюючи сімейні та суспільні відносини. Українська родинна система виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним обєктом виховання визначає дитину, а субєктами - батьків, родину, громадськість. У результаті виховних дій мільйонів людей сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість - народну педагогіку. Отже, народна педагогіка є сумою здобутих народом знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, приказках, піснях), а також іграх, мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.[ 15, с.13 ]

3. Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на ґрунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин. Педагогічний ідеал народної педагогіки - сімя повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формується як гармонійно розвинута особистість. Головна мета сімейного виховання - сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями: високоморальну, здорову тілом і душею, сильну розумом.[ 15, с.301-307]

4. Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожний член сімї, в тому числі й дитина, обовязково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обовязків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сімї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків.

5. Родинна обрядовість, яка виступає засобом саморегуляції людського життя. Родинні обряди охороняли цінність сімї, зберігали святість людських стосунків. Чудовими спектаклями були майже всі весільні і календарно-обрядові свята, які розвивали творчі сили дитини, виховували її естетичні ідеали, любов до отчого дому, свого краю, родини, розвивали психіку, підтримуючи ідеали та принципи прищеплені дитині з допомогою народних традицій.

6. Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях. Українська родина як виховна організація володіє великим педагогічним потенціалом, який має бути плідно використаний у сучасному вихованні. Народні традиції та обряди мають бути використані у навчанні, побудованому на етнопедагогічній основі. Новий підхід у вивченні народознавства - актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

Список використаної літератури :

1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ столітті // Освіта. - № 60-61. - 24-31.10.2001.

2. Словник української мови. К., 1970 .- т.1. - 560 с.

3. Українознавство: Посібник /Уклад.: В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. - К.: Зодіак - ЕКО, 1994. - 399 с.

4. Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, - № 7-8, С.27-31.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - 190 с.

6. Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сімї // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 31.

7. Каюков В. Духовні ідеали сімї - першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 34-37.

8. Крипякевич І. П. Історія України, Львів, 1990. - 340 с.

9. Локарєва Г.В., Жорнова О.І. Старовинна гра як засіб естетичного розвитку молодшого школяра // Матеріали конференції "Початкова освіта - шляхи розвитку" 10-12 квітня 1995 р. Частина Ш. - Запоріжжя, 1995.

10. Маковій Г. П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. - К.: Укр. письменник, 1993. - 205 с.

11. Опанащук М. Концепція єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України // Мистецтво та освіта, 1998 - № 1, С. 26.

12. Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти, 1998. - № 2, С.21-23.

13. Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель, 1998. - № 6, С.52-55.

14. Стельмахович М. Г. , Червінська І. - Етнопедагогічні основи української національної школи-родини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 37-39.

15. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. - К.: Рад. школа, 1985. - 312 с.

16. Стельмахович М. Г. Новітні перспективи сімейного виховання // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 23-25.

17. Стельмахович М. Г. Школа і педагогіка в умовах становлення української держави // Рідна школа, 1996. - № 5-6, С. 12-18.

18. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 544 с.

19. Яценко Т. О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. - № 3, С.148-155.

20. Яценко Т. О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка і психологія, 1997. - № 2, С.88-94.

Додаток А

Традиційне родинне виховання в українській сімї

Позакласний захід

Мета: Розкрити в доступній формі традиційні принципи виховання дітей у сімї; виховувати любов до сімейного затишку, повагу, та любов до батьків, особливе шанобливе ставлення до матері; закладати основи моральної поведінки дітей.

1. Вступ.

Дітей зустрічає у «Світлиці» господиня з дітьми (вчителька з 2 учнями).

- Мамо, хтось у двері стукає!

- То відчини, будь ласка!

- Мамо, то наші друзі в гості прийшли. Можна їм зайти?

- Звичайно, заходьте. Ой, як вас багато! Але в гурті завжди веселіше. То ж сідайте, де кому зручно. Ви чемні дітки, всі привіталися з дорослими, які теж завітали до нас у гості. Вам, мабуть, знову хочеться почути мої оповідання? Добре, я рада, що ми знову сьогодні зібралися, щоб поспілкуватися, взнати сьогодні щось нове з історії нашої країни, її традицій, вірувань нашого народу.

2. Актуалізація опорних знань.

- Ось, діти, взялась я до Великодня рушничок вишивати. А що ж це за візерунок? Хто знає? (Це - Берегиня)

- Як зображували Берегиню?

- Чому її так називали?

- А чому наші предки вірили, що Берегиня - це не чоловік-воїн з мечем, а саме жінка?

- А можна ваших мам назвати Берегинями? Чому?

3. Новий матеріал.

- Наші предки дуже великого значення надавали сімї. Вона підноситься як зєднання небесних світил - Сонця, Місяця і ясних зірочок - їх діток.

- Прочитай, доню, віршика про сімю. (Вірш «А в тім саду три тереми…»)

- І той, хто погано поводився в сімї, не шанував її, неодмінно зазнавав не тільки осуду людей, а небесної кари.

- Діти в українських сімях були бажані й жадані. А та сімя, яка з якихось причин не мала дітей, хотіла взяти сироту і виховувати її.

- Як же мама з перших днів оберігала своє улюблене дитятко? (Через колискову пісню).

- Ви ж майбутні мами й тата. Як би ви колисали свою дитину? (Двоє дівчаток колисають сповиту ляльку).

- А ще мама навчала різних ігор. Сьогодні Богданчикові мама хоче показати вам гру, в яку бавилися ще наші бабусі і дідусі, а їхні мамі їх також вчили. Хочете погратись? (Українська народна гра «Тин» )

- До 3-х років дітям у сімї давали повну волю для розваг, вгамовуючи їхню жвавість різними предметами та забобонами. А що то за прикмети?

- Чому таке шанобливе ставлення людей до природи - землі, води, вогню. (Відповіді дітей)

- Але були й діти-бешкетники, котрі не розуміли добрих порад і поводилися погано. Що ж тоді робили батьки з непослухами? (Розігрується сценка покарання дитини за зламані гілочки з дерева.)

- Якщо пройшов біля старшої людини і не привітався дитину - лягав без вечерю.

- Найбільшим покаранням вважалося поставити дитину в куток без вечері за обман і крадіжку.

- А з 3-х років дитина привчалася до праці. В 3 роки - вже нянька для меншої дитини, в 4 - працювала на городі . Дівчинка мала свої обовязки, хлопчик - свої.

«Діти» господині розповідають про свої обовязки.

- Які ви в мене розумні, дітки! Але дбати треба не тільки про домашню худобу. Порушиш гніздо пташине - грім впаде на хату; розібєш мурашник - матимеш воші; рватимеш без потреби квіти - випадатиме волосся з голови.

4. Закріплення.

- Діти, а може, ви знаєте прислівя, приказки, в яких народ виражав своє ставлення до сімї, дітей?

Учні називають приказки, прислівя про сімю, маму, тата.

- Ми сьогодні ще раз впевнились, що тато сімї - то фундамент, опора, а мама - берегиня.

- Може ви й віршики та пісні про маму знаєте? Про родину?

Вихованці читають вірші, співають пісні про маму.

5. Висновки.

- То ж памятайте народну мудрість: Яке дерево - такі й квіти, які батьки - такі й діти. По вас будуть судити про ваших батьків.


назад | 1  2 3  | вперед