Я люблю:

 
 
 
Rambler's Top100
 
 
 
 

реферат «Форсирование Днепра»

Вид:реферат

Описание

Німецький пакт надавав можливість майже два роки не брати участь у війні. Чому ж Сталін не підготувався до цієї війни? Невже цей пакт мав на нього таку силу та довіру. В результаті вся республіка заплатила за

Скачать бесплатно [24 K]





МАН

Від автора

Минуло багато десятиліть з початку другої світової війни - найтрагічнішої сторінки історії людства. Але навіть і в наш час виникає багато питань про цю жорстоку війну. З 1950 - 1955 рр. поняття про першу причину були фактично зрозумілими, велику роль для СРСР зіграв сталевий пакт “Ріббентропа і Молотова”,

Невідповідальність верховного вождя до початку цієї війни, де зорганізованість в воєнних діях та багато інших, не менш важливих, факторів.

Розглядаючи тему другої світової війни, можна побачити настільки жорстокі дії

фашистської Німеччини, що серце стискається від болю. Скільки людей настраждалося від психопадної ідеології головного нациста - Гітлера? В свою чергу Гітлер був не тільки збудженою людиною, а також вмілим гравцем, він вміло грав великими державами: як Великобританія, Франція, навіть СРСР. Для фактичної перемоги над усім світом Гітлеру потрібно було захопити Радянську республіку. Для цього він відправляє у Москву свого емісара і не будучи впевненим, як пройдуть переговори, він інструктував Ріббентропа, щоб той в свою чергу йшов на любі поступки, обіцяв “Москві усе” аби тільки привіз підписаний пакт. Сталін вважав, що цей пакт забезпечує ненапад Гітлерівської Німеччини, Сталін відмовлявся вірити в назріваючу війну. Всі послідуючі історичні факти показали, що для Гітлера “зближення” з СРСР, було єдиним шляхом забезпечити вермахту найбільш вигідні умови для майбутнього нападу.

Німецький пакт надавав можливість майже два роки не брати участь у війні. Чому ж Сталін не підготувався до цієї війни? Невже цей пакт мав на нього таку силу та довіру. В результаті вся республіка заплатила за помилку державного вождя.

Історія судить державного діяча не по його обіцянкам, а по його результатам політики. Припустимо, якби Сталін відтягнув початок війни з СРСР і зустрів чітко підготовлений і виграв “малою кров'ю” на чужій землі , тоді все склалося б інакше.

Обираючи свою тему : “Форсування річки Дніпро”, я хотів показати, як не тільки Україна, український народ звільнялися від нацистів, а й увесь світ. Кожна перемога, кожне визволене місто послаблювали силу і віру нацистів, з кожним кроком, як тяжко надавалася перемога солдатам. З кожною перемогою радянських воїнів фашисти слабли радянські воїни навпаки ще більше починали вірити в свої сили. Багато людей, які проживали в містах допомагали солдатам визволяти свої землі. З 1943 по 1945 р. Йшли запеклі бої за кожен клаптик землі. Героїчно поводили себе командири, сержанти, рядові солдати у деяких безвихідних ситуаціях, знаючи, що їм вже не залишитися в живих вони мужньо надавали приклад своїм товаришам.-1

В наш час багато людей не розуміють наскільки ця війна була жорстокою, страшною, не розуміють того жаху, якого відчували солдати, матері, взагалі всі люди. Як жахливо знущалися нацисти над невинними жінками, над дітьми, над полоненими - цього мало хто знає, адже ці люди мовчать. Звісно, жодна книга не може намалювати картину “пекла”, “апокаліпсиса”, який впав на людей всього світу. Але зібравшись з силами, духом, вірою мужні воїни продовжували вибивати паразита, але, на жаль, цей паразит, помираючи, залишав за собою руїни, тисячі вбитих невинних людей.

Велику роль в цій перемозі надає собі комуністична партія, але що таке партія? Що таке ідея? Без духу власної гідності. Хоча в той час багато людей вступали в партію і вірили їй. Можливо, ця війна була як боротьба нацизму і комунізму, а, можливо, це було випробування людства. Так це або не так, результат битви ми маємо. Кожне зло, рано чи пізно, карається, так склалося і з нацизмом.

На яку ж перемогу сподівалися німці, якщо на їхньому шляху стояли люди, які заради свободи віддавали життя? І вірили в перемогу над фашизмом. Гітлер ніколи б не зміг передбачити такий хід у війні. Недооцінюючи сили, бажання бути вільними стали вирішальними для гітлерівської банди. С кожним переможним кроком, переможений дух все більше і більше зменшувався. А.Толстой, автор розповіді “Родина”, розповідає про те, як поводили в бою себе радянські воїни:

“ С глазами налитыми кровью, русский солдат безжалостно истребляет фашиста, с тупыми мордами видя злость в глазах, фашисты разбегаются в стороны”...

Одним з етапів визволення було форсування річки Дніпра, в своїй роботі я хотів розкрити цю тему.

Битва радянського народу проти німецько-фашистських загарбників в Великий

Вітчизняній війні пройшла багатьма відомими битвами, котрі показали подальший розвиток світової війни проти німецьких окупантів. Найважливіше місце серед великих перемог займає битва за Дніпро, п'ять десятиліть відділяють нас від того часу, коли Радянська Армія Сходу форсировала Дніпро, визволила столицю

України - місто Київ, та нанесли тяжкі втрати фашистським військам. Вписала в історію війни одну із славетних і героічніших сторінок. З цих пір Дніпро по праву іменується річкою героїв.

Після розгрому німецько-фашистських військ на Курській дузі вкінці серпня - вересня 1943 року почалися потужні наступи Радянської армії на фронті більше 2 тисяч кілометрів - від Великих Лук до північного Кавказу. В ньому брали участь дев'ять радянських фронтів. П'ять із цих фронтів отримали наказ (Центральний, Воронезький, Степовий, Південно- Західний та Південний) розбити ворога на Південному крилі радянсько-німецького фронту, звільнити Лівобережну Україну і Донбас. Вийти до Дніпра, форсувати його та захопити плацдарм на правому березі річки: Бакинський, Західний та Брянський фронти мали завдання розбити війська групи армій “Центр”. Північнокавказький фронт з взаємодією з Чорноморським флотом повинен був звільнити Таманський полу острів. Такі завдання були поставлені перед радянськими військами іще в ході війни під Курськом.

Гітлерівське командування розглядало річку Дніпро як головнішу лінію оборони, укріпило його правий берег, планувало перетворити Дніпро в головну частину (Східного валу). Гітлерівські війська поклали великі надії на те, що стабілізацію на лінії фронту на Дніпрі вони зможуть врятувати свої війська, та утримати укріплення Правобережної України. Вони тішили себе надією, що ім. Удасться відсидіти за укріпленнями Східного валу та доповнити свої сили для продовження війни. Зрозуміло, що історія та час показали зовсім інший хід цієї битви. Німці були безсильні зупинити великий наступ Червоної армії.

Сьомого серпня перейшли в наступ Західний, а через кілька днів і Калінський фронт розверталася Смоленська операція. 13 серпня почалася Донбаська операція, Південно-Західного і Західного фронтів. Ворожі війська були сковані і на Північному, і на Південному направленнях.

На початку грандіозної битви за Дніпро приймали участь п”ять фронтів - Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-Західний та Південний - почали визволення Лівобережної України. Такого одночасного удару німецькі війська ще ніколи не відчували.

13 серпня 1943 року як передбачалося планом Ставки, перейшли в наступ з”єднання лівого крила Калінінського фронту ( командуючий А.І.Єременко). Головний удар наносила 39 армія генерала Н.Ф.Папівінає. В перший день бою німці прийняли 24 конратаки, підтримані танками та авіацією.

За час битви командуванню верхмахта вдалося зміцнити групіровку, яка протидіяла західному фронту, двум дивізіям, я проти Калінінського фронту кинули іще дві дивізії бої приймали затяжний характер. Верховне Головнокомандування вирішило зупинити наступ перегрупіровати війська, підтягнути тили.

28 серпня наступ було обновлено і зразу прийняло широкий розмах. 30 серпня війська Західного фронту захопили місто Ельне, звідки відкрився шлях на Смоленськ. Війська п”ятої армії 31 серпня сходу форсували Дніпро та третього дня звільнили місто Дорогобич. Так пройшло перше форсування Дніпра. В той час 26 серпня перейшли в наступ війська Центрального фронту під командуванням генерала армії К.К.Рокосовського. Головний удар фронт наносив в направленні на Івськ, Новгород-Сіверський. Ворог, як і в інших битвах вів жорстокий бій, в результаті чого, наступи радянський військ йшли в декількох направленнях. На півдні Іваська більш успішно наступала 60 ариія під командуванням генерала-лейтенанта І.Д.Черняхівського. З”єднання армії успішно прорвали оборону ворога і -30-31 серпня захопили місто Рильськ і Глухів. 29 серпня - визволили м.Люботин,

3 вересня Мерево. 2 вересня визволили від ворога м.Суми. На Київському направленню в тісній взаємодії з військами з Центрального фронта наступали війська Воронезького фронта під командуванням генерала армії І.Ф.Ватутіна. 2 ве-

ресня вийшов наказ, в якому говорилося про те, що захоплені області України Червоною Армією однині є українськими (точніше радянськими). Та 540, 167 та 239 стрілковим дивізіям присвоїли найменування Сумських. Так пройшли за місто Суми. Командуючий Центральним фронтом генерал армії К.К.Рокосовський згадує, як в ході завершення Курської битви Ставкою Верховного Головнокомандування йому було наказано приготуватися до нової операції: “Центральний фронт повинен наступати на Південно-Західному направленні на Шостку,Бахмач, Ніжин, Кіїв , форсувати річки Дніпро та Десну і з взаємодією з Воронезьким фронтом оволодіти Києвом”.

13 серпня почалася Донбаська операція Південно-Західного та Південного фронтів, яка мала велике значення в подальшому ході Великої Вітчизняної Війни. Верхи фашистської Німеччини надавали велике значення по утриманню Донбаса - головнішого індустріального району на півдні Радянського Союзу. По свідоцтву Шпеєру, на раді, яка проходила у другій половині серпня, Гітлер заявив: “Дуже важливо Донецький басейн утримувати в наших руках і разом з тим, що є необхідним Донецькій області, знищити, з тим, щоб, якщо при деяких умовах прийдеться примусово піти, залишивши ворога без головних економічних позицій”.

Донбаська операція почалася в той час, коли Воронезький Степний фронт розвивали наступ на Харків, роблячи загрозу флангу та тилу німецько-фашистського угрупування, яка захищалася в Донбасі.

Командування верхмахта придало усі зусилля, щоб зупинити рух радянських військ на Харківському напрваленні . Сюди було перекинуто 15 дивізій, в тому числі 4-танкові із Донбаса. Ослаблені угрупування , зробили дуже чудові умови для наступу Радянської Армії.

Ставка Верховного Головнокомандування поставила військам Південно-Західного фронта завдання: нанести сильний удар з рубіжа Ізюм , Богородичне в напрямі Барвенково , Павлоград , Оріхів , розбити ворога та вийти на фронт Запоріжжя , Пологи і відрізати донбаському угруповуванню відхід на захід .Військам Південного фронта під командуванням генерала Ф. І. Толбухіна повинні були прорвати сильнійший захист ворога на річці Міус, взаємодією з військами Південно-Західного фронта розвивати наступ на південному та південно-західному направленнях і знищити угрупування верхмахта в районах Таганрога та Артемівська, Горлівки, Красного Луча. В подальшому наступали в направленнях Криму та нижньої течії Дніпра. Наступ радянських військ повинен був підтримати 17, 8 повітряна армія, якими командували генерали В.А.Судець і Т.Т.Хрюкін.

Координували дії Південно-Західного та Західного фронтів представники Ставки

А.І.Василевський, а Воронезького і Степного фронтів Г.К.Жуков.

Для проведення Донбаської операції Ставка віддала крупні сили. На двох фронтах налічувалося 1053 чоловік біля 21 тисячі автоматів і мінометів, 1257 танків і самохідно-артилерійських установ, біля 1400 бойових літаків.

Гарячий відклик визвало у шахтарів визволення взимку районів Донбасу до воїнів Південного фронта. “Гнать безостановочно немцев с Донбасса, освободить исстрадавшуюся горницкую землю, вернуть Родине наши шахты и заводы”.

Німецька армія захищалася в Донбасі, мала наказ любою ціною утримувати зайняті рубежі. Тут діяла перша танкова і знову з”єднана армії, якими командували генерали Є.Макензен та К.Холдіт. Ці армії входили в групу армії “Південь”. Вони мали біля 540 тисяч особистого складу, 5400 автоматів та мінометів, 900 танків та штурмових стволів, біля 1100 бойових літаків.

На підступах до центральних районів Донбасу командування верхмахта зробило потужню оборону. Передній край головної смуги проходив по північному Донцеві та Міусу. В глубині були захисні рубежі по річках Кринка, Кальміус, Самара.

В багатьох містах, селах і на командних висотах будувалися вузли захисту та опорні пункти. Особливо потужно був укріплений рубіж у річці Міус.

Перехід радянських фронтів в наступ, в Донбасі проходив неодночасно. Першим вступив в дію більш сильний Південно-Західний фронт, використавши раніше захоплені плацдарми на західному березі Північного Донця. 13серпня почався наступ військ його правого крила, а 16 серпня - ударного угруповування в центрі фронта. Те, що першим вступили в битву війська правого крила, пояснюється тим, що Ставки хотіли надать допомогу Степному фронту, котрий в цей час вів тяжку боротьбу в Харківському напрямку.

З перших днів бої прийняли затяжний характер. Ворог чинив опір наступу військ Південно-Західного фронта, використовуючи для котратак крупні сили танків, артилерії, авіації, піхоти. 18 серпня після тяжких боїв війська правого крила в районі Харкова значно ускладнилися. Але в цей час наступ військ Центрального угруповування фронта розвитку не отримало. 18 серпня в наступ підключився Південний фронт. Прорив захисту на Міусі робили на вузькій ділянці п”ята ударна армія генерала В.Д.Цветаєва і 2-а гвардійська армія генерала Г.Ф.Захарова.

Після потужної артилерійської і авіаційної підготовки 5-а ударна армія вклинилась в оборону ворога вже в перший день пройшла на 10 км. Всі спроби німецького командування ліквідувати прорив та розбити тих, хто наступав назавжди. Радянські війська відбивали конрнапади ворога, продовжували розвиток наступу на Амвросівку, 6-а армія була розділена на дві частини. Успішні дії Південного фронта зробили реальну загрозу розгрома гітлерівців на Південній частині фронту .

Над флангом та тилом німецьких армій, захищавшихся в Донбасі, повисла загроза з півночі. З 23 серпня війська степного фронту при активній дії флангів військ Воронезького та Південно-Західного фронтів визволили Харків.

Ставка Верховного Головнокомандування вже 24 серпня поставила Степному фронту завдання продовжити наступ всіма силами в загальному направленні на Валки і разом з лівим крилом Воронезького фронту знищити валковське угрупування ворога і розвивати наступ на Красно град. В цей же час Ставка зміцнила Воронезький фронт, передавши йому із свого резерву 52 армію. Вона вводилася в битви на захід Ахтирки.

27 серпня в Вінницю прибув Гітлер. На пройденій нараді, Ман штейн наполягав на тому, щоб значно зміцнити групу армії “Північ”, без чого на його думку, не можна було припинити наступ радянських військ в Донбасі.

З кожним днем положення 1-ої танкової та 6-ої німецьких армій все більш ускладнювалося. Війська Південно-Західного фронту1 вересня визволили Лисичанськ. Війська Степного фронту, розбили опір ворога, оволоділи залізнодорожним вузлом Люботин та вели в напрузі бої за Мерефу. В тяжких боях за Люботин брало участь 5-та гвардійська танкова армія генерала П.А.Ротмістрові і 53-та армія генерала І.М.Моногарова. Визволення Люботина відкрило шлях до Полтави.

Розгром німецьких з”єднань на Міуському рубежі, продвинув Степного та Воронезького фронтів південніше Харкова і те, що значні сили ворога скувало наступ Південно-Західного фронта, зробили загрозу для знищення донбаського угрупування ворога. Таким чином, не пройшло і 10 днів після завершення битви під Курськом, як положення ворога під Курськом стало критичним.

Вермахт вже не міг виконувати роль захисника німецьких монополій на схід форпостах Донбаса. Представники об”єднання Крупа, Фліг, Манесмана, Плейгерата та інших магнатів фінансового і промислового капіталу Німеччини повинні були успішно із цього району. Після неодноразових прохань Манштейна, щоб вивести війська із Донбаса Гітлер ввечорі 31 серпня дав дозвіл командуванню групи армії “Південь”відводити 6-ту армію та правий фланг та 1-ої танкової армії на підготовлену тисову позицію.

Дуже погано для фашистів складалися часи та бої, які проходили на сході України, особливо для груп армії “Центр” та “Південь”. Радянське командування не давало ворогу перепочити. Іще 16 серпня Ставка Верховного Головнокомандування уточнила задачу центрального фронту. Центрального фронту потрібно було наступати в направленні на Івськ, Хутір-Михайлівський і десь 1-5 вересня вийти на границю річки Десна, південніше Трубченська, Новгород-Сіверський, Шостка, Глухів і Рильськ. В подальшому розвивати наступ в направленні на Конотоп, Ніжин, Київ та благополучно форсувати Десну і вийти на правий берег у напрямку Чернігова. Операцію думали почати 19-20 серпня, але із-за того,що не вистачало боєприпасів, вона була відкладена на неділю.

Не дивлячись на ускладнення, темпи наступу військ в Донбасі збільшувалися. 10 вересня з”єднання Південного фронта разом із десантом, якого висадили з кораблів Азовсько-воєної флотилії, визволили Маріуполь.

В захисті вермахту були дві здоровенні дири на Київському напрямку і на Південному - групи армії “Південь” в Донбасі.

Протягом 8 вересня в Донбасі війська продовжували успішно наступати й пройшли вперед від 15 до 20 км., оволоділи обласним центром Донбаса м.Сталіно,

Яснувата і Ново-Економічний, райцентром Авдіївка, райцентром Селі ловка, а також зайняли 150 інших населених пунктів: Золотий Колодязь, Володимирівна, Ясинівка, Олександро-Григорівка та залізнодорожними станціями: Мерцалово, Готівка, Желанне, Галушкіно.

Таким чином Донбас був визволений від німецьких окупантів. Це повідомлення було опубліковане в газеті “Партизанская правда”, З цієї битви та визволення від окупантів можна зробити висновок,що радянське керівництво вже мало чудову стратегію.

26 серпня після перегрупування військ, Центральний фронт почав наступ. Головний удар наносився на Новгород-Сіверському направленні військами 65-ої армії П.І.Батова, а також частиною сил 48-ої та 60-ї армії (командуючий генерал П.О.Романенко та генерал І.Д Черняхівський). Тут же вступила у бій друга танкова армія С.І.Богданова. Їм потрібно було прорвати міцні позиції 2-ої армії, яка входила в групу армії “Центр”. Гітлерівці організували боротьбу та захист, вводили в бій свіжі резерви. Але, не дивлячись на жорстокий опір противника, до вечора 27 серпня війська П.І.Батова та С.І.Черняхівського зайняли Івськ. 30 серпня визволили м.Глухів, 31 Рильськ і продовжили визволення України . На розсіченому фронті ворога діяв прорив до 100 кілометрів. Не знижаючи наступального пориву, війська форсували Сейм та 6 вересня визволили важніший залізничний та вузол-Конотоп, а 9 вересня-Бахмач, на півдні якого окільцювали та знищили залишки _ четверо ворожих піхотних дивізій.

2 вересня війська правого крила Воронезького фронту визволили м. Суми від німецьких загарбників. Відрізнилися війська генерал-лейтенанта Лібісова та особливо 340 дивізія генерал-майора Мельникова та 232 стрілкова дивізія генерал-майора Уштіна.

За досягнутий успіх 540, 167 та 232 стрілковим дивізіям присвоїли найменування “Сумських”.

Війська Степного фронта після жорстоких боїв 4 вересня визволили місто та залізничний вузол Мередоу. Командуючий Степним фронтом генерал І.Є. Конєв, оцінював все, що пройшло за ці дні та писав: “Открывался путь для более быстрого наступления 57-й и 7-й гвардейской армии к Днепру. Но предстояла еще упорная борьба с сильной полтавской группировкой 8-й немецкой армии. В направлении Полтавы и Кременчуга под ударами Степного фронта отступала самая крупная группировка 8-й армии немцев, состоящая из 3-го, 47-го танковых и 11-го армейского корпусов”.


назад |  1 2  | вперед